Э, нет, любой дурак так не может. Меня вот в Украине местные национал-патриоты просто ненавидели. Во-первых, за то, что жид, а во вторых, за то, что на москальской мове жидовствую. Ну и что с этого они имели от меня? А ничего. Плюнул и уехал в Израиль. А что мои братья евреи в Израиле с меня имеют? Да все! Налоги, обслуживание титульной нации (ибо за еврея меня не признают) по полной программе: туалеты, никайоны (уборки) офисные и частные (это при высшем образовании), огромную арендную плату, бешеные проценты банковских ссуд, все эти телефонные компании, Ариель-бонусы и пр. : все с меня что-то имеют. Вот теперь скажите мне, разве украинские националисты так могут? И кто на самом деле имеет ко мне больше презрение - какие националисты: украинские или еврейские?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
